Відпустка без збереження заробітної плати
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) передбачає два види відпустки без збереження заробітної плати, а саме ті, що надають:
працівнику обов’язково;
якщо роботодавець та працівник досягли згоди.
Зокрема, відпустка за власний рахунок до 30 к. дн. за бажанням працівника обов’язково надавається щорічно:
пенсіонерам за віком;
інвалідам III групи (п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки).
Відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин працівникові можете надати, якщо роботодавець та працівник досягли згоди. Така відпустка має тривати не більше 15 к. дн. на рік (ст. 26 Закону про відпустки).
Працівник у заяві про надання відпустки має зазначити сімейні обставини чи інші причини, що спричинили потребу в такій відпустці. Перелік таких причин законодавство не встановило, оскільки їх важливість залежить від конкретних обставин, які можуть або склалися в житті працівника. Вирішує, чи надати таку відпустку, роботодавець.
Якщо роботодавець надає працівнику відпустку без збереження заробітної плати, він має оформити наказ/розпорядження, у якому вказати підставу для відпустки та її тривалість.
Якщо працівник має право на відпустку без збереження заробітної плати за декількома підставами, він може скористатися такою відпусткою одразу як використає попередню.
Відпустка за власний рахунок, яку працівник не використав протягом поточного року, на наступний не переноситься.
Якщо у вас працює пенсіонер, за його бажанням обов’язково маєте надати йому відпустку за власний рахунок до 30 к. дн. Додатково можете надати йому відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін не більше 15 к. дн. на рік.
Термін подання заяви про відпустку без збереження заробітної плати законодавство не передбачає, однак аби документально оформити таку відпустку, заяву слід подати завчасно.